Карликова планета — небесне тіло, що обертається безпосередньо навколо Сонця (тобто, не є супутником іншої планети), має достатню масу, щоб гравітація надала їй гідростатично-рівноважної форми, проте не розчистила околиці своєї орбіти від інших подібних тіл— вони «не домінують» на своїй орбіті. Визначення було ухвалено Міжнародним астрономічним союзом 24 серпня 2006 року на розв'язання проблеми визначення терміна «планета»

Карликова планета Церера обертається в головному поясі астероїдів. Макемаке, Плутон, Ерида, Хаумеа належать до поясу Койпера — області Сонячної системи поза орбітою Нептуна, що тягнеться до її зовнішньої межі (близько 55 відстаней від Землі до Сонця).

Сьогодні відомо 14 супутників Нептуна. Найбільший з них важить більше, ніж 99,5% від мас всіх супутників Нептуна, разом узятих, і лише він масивний настільки, аби стати сфероїдальним.

До «Вояджера-2» вважалося, що у планети тільки два супутники — Тритон і Нереїда, з нахилом орбіт в 20 ° і 30 ° по відношенню до екваторіальної площини планети. Зонд відкрив ще 6 супутників з діаметрами 50-200 км, які знаходяться майже на тій же площині, що і екваторіальна площина Нептуна, і обертаються в ту ж сторону, що і планета. Тритон ж — єдиний великий супутник у Сонячній системі з ретроградним рухом, який обертається навколо планети у бік, протилежний напрямку обертання.

Уран, сьома планета Сонячної системи, має 27 відомих супутників. Вони отримали назви на честь персонажів із творів Вільяма Шекспіра та Александра Поупа. Перші два супутники: Титанію і Оберон у 1787 році відкрив Вільям Гершель. Ще два великі супутники (Аріель та Умбріель) було відкрито 1851 року Вільямом Ласселом. 1948 року Джерард Койпер відкрив Міранду. Всі інші супутники є значно меншими і були відкриті після 1985, під час місії «Вояджера-2» або за допомогою вдосконалених наземних телескопів.

Супутники та кільця Сатурна

Відомо близько 62 супутників Сатурна, більшу частину яких було виявлено за допомогою космічних апаратів. Найбільший серед них — Титан, єдиний супутник у Сонячній системі, який має щільну атмосферу.

24 супутника Сатурна — регулярні, інші 38 — нерегулярні.

Нижче перераховані всі супутники Сатурна.

Галілеєві супутники. Іо, Європа, Ганімед, Каллісто

Супутники Юпітера — природні супутники планети Юпітер. Станом на липень 2018 року відомо 79 супутників Юпітера; це найбільша кількість відкритих супутників серед усіх планет Сонячної системи. Крім того, Юпітер має систему кілець.

Галілеєві супутники. Іо, Європа, Ганімед, Каллісто

Супутники Юпітера — природні супутники планети Юпітер. Станом на липень 2018 року відомо 79 супутників Юпітера; це найбільша кількість відкритих супутників серед усіх планет Сонячної системи. Крім того, Юпітер має систему кілець.

Навколо планети Марс обертаються два природні супутники — Фобос і Деймос. Після відкриття Галілеєм у 1610 році 4 супутників Юпітера астрономи вважали, що кількість супутників зростає вдвічі при переході до більш далекої планети Сонячноі системи. Оскільки у Землі був відомий один супутник — Місяць, а у Юпітера — 4, вважалося, що у Марса повинно бути 2 супутники. Про це написав Джонатан Свіфт у повісті «Подорож Гулівера на літаючий острів Лапута». Дивним чином ця безпідставна з наукової точки зору гіпотеза справдилася.

Місяць — єдиний природний супутник планети Земля. Другий за яскравістю об'єкт на земному небосхилі після Сонця і п'ятий за величиною супутник планет Сонячної системи. Станом на 2018 перший і єдиний позаземний об'єкт природного походження, на якому побувала людина. Середня відстань між центрами Землі і Місяця — 384 400 км.

Супу́тниковий зв'язо́к — один з видів космічного радіозв'язку, що базується на використанні штучних супутників Землі, на яких змонтовані ретранслятори. Супутниковий зв'язок здійснюється між земними станціями, які можуть бути як стаціонарними, так і мобільними.

Оскільки супутниковий зв'язок є радіозв'язком, для передачі через супутник сигнал повинен бути промодульованим. Модуляція відбувається на земній станції. Модульований сигнал переноситься на потрібну частоту, підсилюється та надходить на передавальну антену.

Орбітальна станція (ОС) — космічний апарат, призначений для довгострокового перебування людей на навколоземної орбіті з метою проведення наукових досліджень в умовах космічного простору, розвідки, спостережень за поверхнею й атмосферою планети, астрономічних спостережень, тощо