Всесвіт неймовірно величезне місце, настільки неймовірне, що навіть людська уява не може охопити всю глибину неосяжності Всесвіту. Що ж стосується нашої Сонячної системи, то за мірками Всесвіту вона лише його крихітна частина. Тоді як для нас, простих смертних мешканців маленької планети під назвою Земля, Сонячна система дуже велике місце, і, незважаючи на всі великі досягнення астрономії останніх років, багато що ще залишається незвіданим, ми лише починаємо наближатися до кордонів рідної Сонячної системи.

Історія дослідження Сонячної системи

З давніх часів люди дивилися на зірки, допитливі розуми роздумували над їх походженням, природою. Незабаром було відмічено, що деякі зірки змінюють своє положення на зоряному небосхилі, так були виявлені перші планети. Саме слово «планета» з давньогрецької перекладається як «блукач». Планети отримали імена богів античного пантеону: Марс, Венера, Юпітер, Нептун і так далі. Їх рух і походження пояснювалися гарними поетичними міфами, які присутні у всіх народів давнини.

У той же час люди минулого вважали, що Земля є центром Всесвіту, планети, зірки, Сонце, все обертається навколо Землі. Хоча, зрозуміло, вже в античні часи були вчені, такі як, наприклад Аристарх Самоський (його ще називають Коперником античності), які думали, що все трохи не так. Але справжній прорив у вивченні Сонячної системи відбувся в епоху Відродження і пов’язаний з іменами видатних астрономів Миколи Коперника, Галілео Галілея, Джордано Бруно, Йоганна Кеплера. Саме тоді утвердилася ідея, що наша Земля ніякий не центр Всесвіту, а лише мізерно мала його частинка, що Земля обертається навколо Сонця, а не навпаки.

Галілей демонструє свій телескоп.

Поступово були відкриті всі відомі планети Сонячної системи, а також їх численні супутники, у кільця Сатурну і багато іншого.

Структура і склад Сонячної системи

Структуру Сонячної системи можна умовно поділити на такі елементи:

• Сонце, її центр і головне енергетичне джерело, саме потужна гравітація Сонця утримує планети на своїх місцях і змушує обертатися по своїх орбітах.
• Планети земної групи. Вчені астрономи розділили Сонячну систему на дві ділянки: внутрішню Сонячну систему і зовнішню Сонячну систему. У внутрішню Сонячну систему були включені чотири ближні планети скелястого типу: Меркурій, Венера, Земля і Марс.
• Пояс астероїдів, який знаходиться за Марсом. Вважають, що він утворився ще в далекі часи зародження нашої Сонячної системи і складається з різних космічних уламків.
• Планети гіганти, вони ж газові гіганти, які знаходяться у зовнішній ділянці Сонячної системи. Це Юпітер, Сатурн, Уран і Нептун. На відміну від планет земної групи, що володіють твердою поверхнею з мантією і ядром газові гіганти, наповнені переважно водневою і гелієвою сумішшю. При більш детальному вивченні склад планет Сонячної системи може різнитися.
• Пояс Койлера і хмара Аорта. Вони знаходиться за Нептуном, і там проживають карликові планети, найвідомішою з яких є Плутон та численні комети. Оскільки ці ділянки знаходяться від нас дуже далеко, то сучасна наука володіє в своєму розпорядженні мізерними відомостями про них. В цілому багато особливостей будови Сонячної системи ще слабо вивчені.

Схема будови Сонячної системи

Тут на картинці наочно представлена візуальна модель будови Сонячної системи.

Зародження Сонячної системи та її еволюція

На думку вчених, наша Сонячна система з’явилася 4,5 мільярда років назад як наслідок великого гравітаційного колапсу гігантської молекулярної хмари, що складається з гелію, водню і ряду більш важких хімічних елементів. Велика частина цієї хмари зібралася в центрі, з-за сильного скупчення температура зростала, і в результаті утворилося наше Сонце.

З причини високої температури поблизу від новонародженої зірки могли існувати лише тверді тіла, і таким чином з’явилися перші тверді планети, серед яких і наша рідна Земля. А ось планети, що газові гіганти, утворилися на більш віддаленій відстані від Сонця, температура там була не така велика, як наслідок великі маси льоду утворили гігантські розміри тамтешніх планет.

На цій картинці представлено як поетапно проходила еволюція Сонячної системи.

Вивчення Сонячної системи

Справжній бум пов’язаний з вивченням космічного простору і Сонячної системи розпочався в середині минулого століття, особливо з космічних програм колишнього Радянського Союзу та США: запуск перших штучних супутників, політ перших космонавтів, знаменита висадка американських астронавтів на Місяці (щоправда, деякі скептики її вважають фальшивкою) і так далі. Але найдієвішим методом у вивченні Сонячної системи і тоді і зараз є надсилання спеціальних дослідницьких зондів.

Перший штучний радянський космічний апарат Супутник-1 (на фото), був запущений на орбіту в далекому 1957 році, де провів кілька місяців, збираючи дані про атмосферу та іоносферу Землі. У 1959 році до нього приєднався американський супутник Explorer, саме він зробив перші космічні фотознімки нашої планети. Потім американцями з НАСА був запущений цілий ряд дослідницьких зондів до інших планет:

• Марінер в 1964 році полетів до Венери.
• Марінер-4 в 1965 році прибув на Марс, а потім вже в 1974 році успішно минув Меркурій.
• У 1973 році до Юпітера був відправлений зонд Піонер-10, почалося наукове вивчення зовнішніх планет.
• У 1974 році був відправлений перший зонд до Сатурна.
• У 80-х роках минулого століття справжнім проривом стали кораблі Вояджер, які першими облетіли газові гіганти та їх супутники.

Активне дослідження космічного простору триває і в наш час, так зовсім недавно, у вересні цього 2017 року в атмосфері Сатурну загинув космічний апарат Касіні, запущений в 1997 році. За свою двадцятирічну дослідницьку місію він зробив чимало цікавих спостережень над атмосферою Сатурна, його супутників і, звичайно ж, знаменитих кілець. Останні години і хвилини життя апарату Касині транслювалися НАСА в прямому ефірі.